Зізнаюся чесно: набожної мене назвати не можна, тому моє особисте знайомство з Києвом, що відбувся кілька років назад, почалося зовсім не зі святої Лаври, а із закладу набагато більш мирського і, навіть можна сказати, по суті цілком їй протилежного.
Був це не храм божий, а ... один з ресторанів пана Эрика. Зі святим місцем його зв'язувало хіба що одна назва - "Печера". Проте це містечко, що розташувалося на вулиці Тарасовській, припало мені дуже навіть по вподоби. Воно, зовсім і не замахуючись на пієтет з боку своїх відвідувачів, налаштувало мене на затишний, прямо-таки домашній лад - таке собі інтимне печерне містечко!
Та й чому отут дивуватися? - Заходиш, здається, на перший поверх самої що ні на є звичайної радянський багатоповерхівки, а потрапляєш ... у лабіринт гротів, де тебе зустрічають справжні "печерні люди" у сандаліях і шкірах "первісних тварин"! Від здивування роззявивши рот, з ледь прихованою зацікавленістю, ти розглядаєш розмальовані неандертальцями скелясті стелі та стіни, отут і там осяяні сяйвом безлічі свіч, сідаєш за один з дерев'яних "печерних" столиків, прикрашених усі тими ж декоративними "неаднертальскими" розписами, одержуєш у руки величезний "печерний" згорток-меню, замовляєш по ньому споконвічно-інтернаціональну, тобто "первісну їжу", після чого офіціанти приносять тобі столові прилади ... у виді кісток первісних тварин! Ну чим вам не первісна екзотика?
Добродії, що бували в "Печері", чи не здається Вам, що саме в цьому місці черпала натхнення Руслана Лижічко, перш ніж вона заспівала свої легендарні "Дикі танці", скоривши ними, як мінімум, півсвіту?.. До речі, потрібно буде наступного разу не забути поцікавитися про це в офіціантів "неандертальського періоду".
Після мого першого знайомства з "печерним нащадком" родини пана Еріка навідуюся я сюди із завидною регулярністю. Трапляється це тоді, коли при розставанні із суєтою буден мені хочеться насолодится потопаючим у вечірній імлі вечором за келихом гарного вина і смачно приготовленими стравами. До того ж у "Печері" я можу невимушено розслабитися, відкинувши купу турбот про зовнішній лиск та необхідність йти на "ярмарок марнославства", що нерідко панує в тому чи іншому київському закладі гастрономії.
Звичайно, і в "Печері" публіка теж дуже різношерста, але мені ще ніколи не приходилося зустрічати тут ні відверто-нахабних, ні огидно-нахабно-багатих відвідувачів. Такі, вочевидь, "вештання по печерах" вважають нижче свого достоїнства. І правильно роблять!.. Зате в "Печеру" із задоволенням заходить новий український середній клас, якого з кожним днем стає усе більше й більше, і це дійсно радує.
Пропонована у величезному сувої "печерного меню" кухня - інтернаціональна: тут ви знайдете усього потроху - від староруських до вишукано-французьких блюд. Вам запропонують не тільки соковиті стейки, але також і дичину (наприклад, перепелів), і витончено приготовлених потрух (на зразок "Мозків Еріка").
У київському "первісному світі" мені особисто більше всього до душі блюда рибні. Вони - дійсний "коник" метра "печерної кухні" Дениса (який, про це мені розповіли недавно, вчився і стажувався в кращих ресторанах Німеччини і Франції).
Мій улюблений "печерний" салат, "Невід рибалки", мастак-Денис готує з креветок, ракових шийок і кальмарів та заправляє його ніжним пікантним-кремовим соусом з легким натяком на коньяк і томат. Неймовірно смачно також філе із сьомги з начинкою зі шпинату і прикрашене креветкой-скампі, а також французьке блюдо "Біскю" з морепродуктов. Стейк з осетрини із вишневим соусом і тієї ж незамінної скампі дуже оригінальний і декорований на всі "п'ять балів", хоча дуже голодного гостя він, напевно, наситить не зовсім. Щоб попередити незадоволеність, рекомендую замовити на закуску салат з копченої качиної грудки або "Цезар" з грудкою курячою, а можна і - дюжину равликів в ароматній трав'яній олії. Пальчики оближеш і при цьому, доречі, не викладеш за ці вкуснощі надто багато.
До "печерних офіціантів" Еріка, як не намагайся, причепитися неймовірно важко. Навчені вони, як правило, блискуче. Працюють хлопці з вправністю, а уважними і запопадливими бути дуже намагаються. (Звичайно, час від часу в кожного з нас трапляються збої, однак виключення скоріше тільки підтверджують правила, чи не так?)
У мій останній візит у "Печеру" мене приємно вразив запал, з яким "печерні", але далеко не необтесані офіціанти намагалися допомогти підібрати нам до нашої вечері належне смаковими якостями і міцностю вино. Незважаючи на те, що до останнього моменту нам так і не вдавалося переконатися в правильному виборі напою, офіціантів це аж ніяк не бентежило і не дратувало. Зовсім навпаки, вони не втомлювалися приносити нам на пробу все нові з пропонованих на розлив вин, поки ми не зупинили свій вибір на ... п'ятому з продегустованих, що оптимально подійшло до нашої рибної трапези.
Залишається сказати, що ціни в "Печері" досить демократичні. Приміром, вартість делікатесних салатів - порядку 30 - 45 гривень, гарячих блюд - близько 50 - 90 гривень, а добротне розливне вино обійдеться вам усього в 24 гривні за 150 мл.!
Ну що, друзі, думаю, можливо вже настав час заносити еріківську "Печеру" у список цікавих визначних пам'яток Києва нарівні з легендарною Лаврою!?
Тетяна Монтик