Гарячі теми
У зв'язку з військовою агресією Мордора проти України інформація сайту тимчасово не оновлюється, просимо вибачення. Слава Україні!

Ресторанна критика

Пам'ятаю, як наше перше знайомство із цієї остерією поруч із Золотими воротами нас не зворушило. Але оскільки справа це було давненько, три роки тому, днями ми знову вирішили дати цьому ресторану шанс. Шанс сподобатися із другого погляду.

Для людей, що звикли до вигадливості й хитромудрості київських ресторанних інтер'єрів, внутрішнє оздоблення «Пантагрюеля» може здатися трохи простуватим і недостатньо помпезним: в «Пантагрюелі» панує добротна селянська атмосфера, де сільська Італія органічно зливається з обстановкою селянської хати наших широт. Світлі побілені стіни, стелі з дерев'яними балками й меблі в сільському стилі, виконана з дерева того ж кольору, скромні жовтогарячі шторки на вікнах усе з тими ж дерев'яними рамами так невеликі стародавні картинки на стінах. Словом, по своєму оздобленню «Пантагрюель» - це вам не «Каса белла» і не «Дольче», заходячи до яких спочатку неможливо не зойкнути від здивування. «Пантагрюель» скоріше розташовує до того, щоб розслабитися, не відволікаючись на не зовсім звичну, а іноді й абсолютно безглузду помпу (плату за яку в подібних закладах з оригінальним оздобленням, як правило, включається у вартість блюд).

Винна карта «Пантагрюеля» приємно нас здивувала: на вибір відвідувачеві - різноманітна колекція вин з Італії й усього світу, розсортованих по регіонах і пропонованих у самих різних цінових категоріях - від малобюджетних (але аж ніяк не низькоякісних!) до самих що ні на є дорогих і шляхетних. Ще один приємний сюрприз: сомельє закладу працює коректно, без нікому не потрібного пафосу й професійно. До того ж сомельє протягом усього вечора не обділяє гостей увагою, піклуючись про те, щоб власноручно вчасно поповнювати зпустілі келихи. Єдиний маленький недолік винної карти - недостатньо запропоновані в ній вина на розлив, що в Італії й інших куточках Європи для ресторанів-остерій - саме собою зрозуміле. Зовсім інша справа - граппа, широкий вибір якої дозволяє вам спробувати всілякі сорти цієї знаменитої італійської горілки маленькими порціями, замовляючи їх порюмочно.

Що ж до закусок «Пантагрюеля», то тут треба віддати належне шеф-кухареві: від розмаїтості й польоту фантазії в знаменитих італійських Аntipasti його приготування очі буквально розбігаються, і вибір їх дається дійсно нелегко. Особливо потрібно віддати належне блюду від шефа - ніжному й дивно тонко нарізаному ростбіфу із сиром пармезан, руколою, помідорами й трюфелями. (Щоправда в той вечір нам не повезло покуштувати цього блюда разом з руколою, оскільки така на кухні закінчилася й довелося поміняти її на салат-латук, відчого блюдо, на жаль, не вигравало). Гарна здалася нам також закуска із чотирьох видів листового салату з філе зі свіжого тунця. В «Пантагрюелі» також призначено було розбитися всім нашим традиційним уявленням про рибний суп, що тут виявився найрозскішнішим блюдом з безлічі сортів риби, травами й пахущим томатно-винним соусом! Якщо вам доведеться відвідати «Пантагрюель», у жодному разі не відмовте собі в задоволенні спробувати тут це рибне блюдо під милою назвою «Чопіно»!

Не буде перебільшенням сказати про те, що в «Пантагрюелі» ми відкрили для себе новий мир макаронних блюд, від яких, у порівнянні з іншими італійськими рестораціями столиці, у нас дотепер не виникало й частки того захвату, що відвідав нас у цій остерії з її досить скромним внутрішнім декором. Виявилося, що барокко панує в «Пантагрюелі» не в залі, а на кухні! Макаронні блюда, про які тут за традицією хоч і заявляють скромно як про гарячу закуску, тобто про Рasta, у дійсності являють собою різноманітну колекцію блюд, які сміливо можуть позмагатися - як по оригінальності, так і по ступеню насичення - з іншими гарячими блюдами цього ресторану, м'ясними або рибними. Особливо до душі нам припало тальятелле а ля Костантино, подавані з білими грибами, креветками та із чорною й червоною ікрою. Божественне задоволення!.. Зовсім недурні й ароматні виявилися також тальятелле із кроликом й оливками, ніжні на смак і чудово врівноважені, що стосується співвідношення інгредієнтів.

З гарячих блюд нам найбільше до душі довівся стейк із тунця під грилем, напрочуд соковитий (!), з гарніром з тушкованих овочів «Капоната», а також філе індички в соусі з помідорів, оливок і каперсів.

По правді сказати, після всіх лукулльских насолод, випробуваних нами в «Пантагрюелі», на десерт місця вже не залишалося. Проте ті з нас, хто в той вечір жив за принципом «Гуляти так гуляти!», все-таки замовили на солодке знаменитий ніжний вершковий тортик пана котта, подаваний із соусом з лісових ягід, або «п'яний» тортик тірамісу, і аж ніяк не пошкодували про це!.. На відміну від останніх, фруктовий сорбет виявився, скоріше, мало вражаючим. Зате цей недолік заповнив дивний по якості капучіно - смачний, із щільною, нетанучою пінкою й гарним малюнком на ній у вигляді серденька. Говорять, по всьому Києву кращої кави, ніж в «Пантагрюелі», не знайти. І це висловлення стосується, як здалося нам, не тільки кави, але й інших блюд цієї остерії.

І наостанок - про обслуговування. Воно, завдяки своїй уважності й люб'язності, а також готовності реагувати на не зовсім стандартні побажання клієнта, заслуговує особливої похвали. Браво, «Пантагрюель»! Зважаючи на все, ми нарешті знайшли для себе фаворита серед італійських ресторанів!

Тетяна Монтик

Коментарі

Додати відгук

Відгуків поки що нема

Вас може зацікавити:
  • Увіти через: