Для людей, що звикли до вигадливості й хитромудрості київських ресторанних інтер'єрів, внутрішнє оздоблення «Пантагрюеля» може здатися трохи простуватим і недостатньо помпезним: в «Пантагрюелі» панує добротна селянська атмосфера, де сільська Італія органічно зливається з обстановкою селянської хати наших широт. Світлі побілені стіни, стелі з дерев'яними балками й меблі в сільському стилі, виконана з дерева того ж кольору, скромні жовтогарячі шторки на вікнах усе з тими ж дерев'яними рамами так невеликі стародавні картинки на стінах. Словом, по своєму оздобленню «Пантагрюель» - це вам не «Каса белла» і не «Дольче», заходячи до яких спочатку неможливо не зойкнути від здивування. «Пантагрюель» скоріше розташовує до того, щоб розслабитися, не відволікаючись на не зовсім звичну, а іноді й абсолютно безглузду помпу (плату за яку в подібних закладах з оригінальним оздобленням, як правило, включається у вартість блюд).
Винна карта «Пантагрюеля» приємно нас здивувала: на вибір відвідувачеві - різноманітна колекція вин з Італії й усього світу, розсортованих по регіонах і пропонованих у самих різних цінових категоріях - від малобюджетних (але аж ніяк не низькоякісних!) до самих що ні на є дорогих і шляхетних. Ще один приємний сюрприз: сомельє закладу працює коректно, без нікому не потрібного пафосу й професійно. До того ж сомельє протягом усього вечора не обділяє гостей увагою, піклуючись про те, щоб власноручно вчасно поповнювати зпустілі келихи. Єдиний маленький недолік винної карти - недостатньо запропоновані в ній вина на розлив, що в Італії й інших куточках Європи для ресторанів-остерій - саме собою зрозуміле. Зовсім інша справа - граппа, широкий вибір якої дозволяє вам спробувати всілякі сорти цієї знаменитої італійської горілки маленькими порціями, замовляючи їх порюмочно.
Що ж до закусок «Пантагрюеля», то тут треба віддати належне шеф-кухареві: від розмаїтості й польоту фантазії в знаменитих італійських Аntipasti його приготування очі буквально розбігаються, і вибір їх дається дійсно нелегко. Особливо потрібно віддати належне блюду від шефа - ніжному й дивно тонко нарізаному ростбіфу із сиром пармезан, руколою, помідорами й трюфелями. (Щоправда в той вечір нам не повезло покуштувати цього блюда разом з руколою, оскільки така на кухні закінчилася й довелося поміняти її на салат-латук, відчого блюдо, на жаль, не вигравало). Гарна здалася нам також закуска із чотирьох видів листового салату з філе зі свіжого тунця. В «Пантагрюелі» також призначено було розбитися всім нашим традиційним уявленням про рибний суп, що тут виявився найрозскішнішим блюдом з безлічі сортів риби, травами й пахущим томатно-винним соусом! Якщо вам доведеться відвідати «Пантагрюель», у жодному разі не відмовте собі в задоволенні спробувати тут це рибне блюдо під милою назвою «Чопіно»!
Не буде перебільшенням сказати про те, що в «Пантагрюелі» ми відкрили для себе новий мир макаронних блюд, від яких, у порівнянні з іншими італійськими рестораціями столиці, у нас дотепер не виникало й частки того захвату, що відвідав нас у цій остерії з її досить скромним внутрішнім декором. Виявилося, що барокко панує в «Пантагрюелі» не в залі, а на кухні! Макаронні блюда, про які тут за традицією хоч і заявляють скромно як про гарячу закуску, тобто про Рasta, у дійсності являють собою різноманітну колекцію блюд, які сміливо можуть позмагатися - як по оригінальності, так і по ступеню насичення - з іншими гарячими блюдами цього ресторану, м'ясними або рибними. Особливо до душі нам припало тальятелле а ля Костантино, подавані з білими грибами, креветками та із чорною й червоною ікрою. Божественне задоволення!.. Зовсім недурні й ароматні виявилися також тальятелле із кроликом й оливками, ніжні на смак і чудово врівноважені, що стосується співвідношення інгредієнтів.
З гарячих блюд нам найбільше до душі довівся стейк із тунця під грилем, напрочуд соковитий (!), з гарніром з тушкованих овочів «Капоната», а також філе індички в соусі з помідорів, оливок і каперсів.
По правді сказати, після всіх лукулльских насолод, випробуваних нами в «Пантагрюелі», на десерт місця вже не залишалося. Проте ті з нас, хто в той вечір жив за принципом «Гуляти так гуляти!», все-таки замовили на солодке знаменитий ніжний вершковий тортик пана котта, подаваний із соусом з лісових ягід, або «п'яний» тортик тірамісу, і аж ніяк не пошкодували про це!.. На відміну від останніх, фруктовий сорбет виявився, скоріше, мало вражаючим. Зате цей недолік заповнив дивний по якості капучіно - смачний, із щільною, нетанучою пінкою й гарним малюнком на ній у вигляді серденька. Говорять, по всьому Києву кращої кави, ніж в «Пантагрюелі», не знайти. І це висловлення стосується, як здалося нам, не тільки кави, але й інших блюд цієї остерії.
І наостанок - про обслуговування. Воно, завдяки своїй уважності й люб'язності, а також готовності реагувати на не зовсім стандартні побажання клієнта, заслуговує особливої похвали. Браво, «Пантагрюель»! Зважаючи на все, ми нарешті знайшли для себе фаворита серед італійських ресторанів!
Тетяна Монтик