Здавалося, усі налаштовувало на те, щоб завітати на це судно, посидіти на його палубі під легкий річковий бриз так покуштувати чого-небудь добротного з вишукувань тамтешніх кухарів, що пропонують російську кухню. Але одне лихо - у той момент ми були зовсім не голодні, до того ж жара стояла несусвітня. Проте атмосфера корабля зачаровувала, а ідея посидіти біля самої води за чашкою підбадьорливої кави здалася привабливою. Так ми й вчинили: сидячи на терасі та милуючись панорамою на Труханів острів, ми випили по чашці кави, з'їли якийсь немудрений десерт із маком і насолодилися потопаючим у дніпровській воді спекою. Залишаючи "Колесо", ми вирішили неодмінно повернутися сюди ще раз, щоб вже повечеряти як слід.
У ретроспективі мені зрозуміло: у день нашого знайомства з "Колесом" цей заклад зачарував нас насамперед своїм розташуванням і ненав'язливим шармом інтер’єрного оздоблення - без усяких властивим рестораціям подібного типу надмірного кіча й перебільшеної до болю "руськості". І на палубі, і всередині цього фольклорного кораблика нам здалося затишненько і пригоженько. Одним словом - розчуйлива атмосфера давньоруської лубкової картинки!
Навідавшись в дніпровське "Колесо" у черговий раз, ми знову вибрали місце на палубі: на вулиці навіть о 8 годині вечора жара стояла нестерпна. Тому, напевно, і відвідувачів у ресторані було перелічити на пальцях. Але це нас зовсім не стурбувало. Навпаки, подумали ми, обслуговувати нас будуть швидше та якісніше.
Сіли, відсапувалися, вдихнули повними легенями свіжого дніпровського повітря. Замовили на закуску соління так маринади - для розпалення апетиту - та по келиху шампанського - на аперитив. Біле сухе "Кримське" нам принесли досить швидко. Було воно кімнатної температури (от так турбота про відвідувачів: щоб надмірно не упрівали!) Благо, у засіках ресторану виявилося запасено льоду взапас, тому шампанське ми пили за завітом великого Ґете - розбавляючи амброзію водою в її агрегатному стані льоду.
Більше проблем доставила кухні наша закуска. Блюдо із соліннями так маринадами кухарям, напевне, довелося ще якийсь час ... солити та маринувати. Блюдо "причалило" до нашого столу ... через сорок хвилин.
Однак увесь час чекання своїх "розпалювачів апетиту" ми зовсім не нудьгували, а романтично мріяли і марили про чергову відпустку. Вочевидь вирішивши, що без розваг і трапези нам повинно бути надто нудно, наше чекання підрядилися трохи скрасити музиканти, які до цього грали для гостей кондиціонованих залів тієї ж ресторації. Однак робили вони це чомусь у нав'язливій-агресивній формі, що ледве не вивело з себе мого супутника.
"Навіщо змушувати музикантів до неробства?" - подумала я і вирішила замовити свій улюблений романс. Виконавши його, лихі хлопці в розписних косоворотках на цьому не зупинилися, знову і знову намагаючись вивудити з мене черговий замовлення-побажання. Одержавши від воріт поворот (мій супутник ледве було не оскаженів!), нам пред'явили рахунок - 40 гривень за пісню, що пролунала. Трохи збентежені, ми здивувалися, чому нас не попередили про умови замовлення музики і розцінках, додавши, що замовлення пісні музиканти витягнули в нас "за вуха". Після чого ми справилися, чи можна заплатити за послугу при виході, щоб не відволікатися від початої нами раніше романтичної бесіди. Треба віддати належне: музиканти взяли до уваги наші побажання, милостиво дозволивши розплатитися перед виходом (Справедливості заради треба сказати, що через пару хвилин один з музикантів, мабуть потерпаючи від мук совісті, повернувся й оголосив, що через незнання нами умов замовлення перша виконана для нас пісня великодушно зведена в ранг "подарунка". Ця приємна звістка дещо пом'якшила обурення мого супутника.)
Після прибуття на стіл солінь, невеликого і скромного блюда, що складалося з двох сортів квашеної капусти, огірків і помідорів (за царською ціною в 45 гривень!), ми нарешті зважилися покуштувати гарячого. Так от лихо: у той жаркий літній вечір апетит до мене так і не прийшов. Тому, щоб підтримати компанію моєму супутнику, що побажав для себе добру порцію якогось дивовижного рибного блюда, я обмежилася скромним і невередливим салатом з капусти. Однак знайти це блюдо в меню мені, на жаль, не вдалося. Довелося понадіятися на креативність кухарів, яку мені гарантували. До чого втішно.
І все, здавалося б, добре, якби не проклята спрага, що мучила нас нестерпно. Як на зло, увага офіціантів (які крутилися на борті нашого корабля і тут, і там) була прикута до чого і до кого завгодно - до проминаючих мимо човнів, катерів й кораблів з дискотеками, до розмов один з одним - тільки не до нас, своїх потерпаючих від спраги відвідувачів.
І як би на додаток до перерахованим вище, не зовсім, погодьтеся, приємних моментів не змогли нас порадувати й доставлені з кухні шедеври кухонних майстрів, що не відрізнялися особливою креативністю. Озвучена в меню "Сьомга в сметанно-ікорному соусі" виявилася скромною порцією рибного філе, покладеного на три тонких млинці, политих сметаною і прикрашених декількома зернятками червоної ікри. Та й у підході до мого капустяного блюда кухарі чомусь поскупилися на фантазію, чого, щоправда, не можна сказати про розмір виконаного по спецзамовленню "шедевра" - гори твердих капустяних листів не першої свіжості, здоблених кропом так рослинною олією (лимон довелася замовляти окремо).
І вид, і якість блюд не надихнули нас на вибір десерту. Забралися в душі наші грішні скепсис і недовіра. Що стосується вартості створінь "колісних креативщиків", то про неї згадувати й зовсім не хочеться. Слід тільки зауважити, що в Києві є багато закладів, де за гроші, сплачені в "Колесі", можна одержати добротний сервіс і відмінну якість блюд.
Справді жаль, що в цій чудовій і затишній київський місцині розвилася така невідповідність форми і змісту! Наша з першого погляду любов до цієї давньоруської ресторації на Дніпрі виявилася такою короткою! Як виявилося, "Колесо" пускає пил в очі своїм лубочним лиском і дуже сильно підводить, коли мова заходить про сервіс і якість.
Тому всім бажаючим покуштувати в Києві кухні в старослов'янському дусі, раджу спробувати щастя в інших закладах. Збережіть краще гарний настрій і побережіть свої нерви, вони вам придадуться на інші подвиги. Не зачаровуйтеся однією тільки лубочною красою і вдалим місцем розташування ресторації, яка у повній мірі зберігла сервіс "совкового" періоду.
Татьяна Монтик