Що ж, запрошення стало для нас дуже навіть доречним. Шкода тільки, що офіцер виявився фігурою віртуальної, тобто не дійсною людиною в погонах, а співробітником закладу, раніш би його охрестили "зазивалою". Проте, його ввічливий і ненав'язливий тон, та й приваблива зовнішність подіяли на нас якнайпереконливіше. Крім того, ми з мамою уже встигли добряче підмерзнути й зголодніти. До того ж справа була на Масницю, і при слові "млинці" у моєї матері, що скучила за доброю слов'янською кухнею на західній чужині, прямо-таки заблищали, заіскрилися очі.
При вході в ресторан нас зустріли одягнені за формою ресторанних закладів початку минулого століття офіціанти: сорочки в чорно-білу смужку, краватки-метелика, недбало і хвалькувато зав'язані на поясі фартухи. Стильно!.. Метр "Двох зайців" у барвистих тонах буквально при вході став розписувати нам усі принадності свого закладу. "Слащавенько-с..." - подумалося мені.
У ресторанний зал нас проводили через кафе, столики якого розташувалися на невисокому подіумі - оригінальне рішення за назвою "Барний зал". Більш затишним, однак, ми знайшли зал купецький, стилізований під Київ початку ХХ століття, де ми і розмістилися. У цьому залі нам стало зрозуміло, відкіля походить та-сама солодкуватість ресторанної обслуги. Виявляється, вона задумана спеціально і є невід'ємним атрибутом ресторану, витриманого в стилі старослов'янського міщанства. Умеблювання, як говориться, на любителя - різночинське, купецьке, цілком відповідне назві ресторації: оббиті атласом дивани в смужку, розташовані в кабінках-полусепаре, численні панно з видами старого Києва, колона з театральними афішами того часу, вмонтовані в стіни віконця, з яких відкриваються перспективи Києва, якого вже більше, на жаль, немає. Загалом, щохвилини тут можна очікувати появи фізіономії пройдохи-Галохвастова або ж статну фігуру нареченої, що засиділася, Проньки Коров'як. Без кіча в "За двома зайцями", звичайно ж, не обійшлося, але треба віддати йому належне: цей кіч стильний і дуже до себе розташовує.
Мені прекрасно знайомі інші заклади Києва із претензією на старокупецький стиль. І хоч у "Прекрасну епоху" початку минулого століття жити мені не довелося, ресторація "За двома зайцями" здається мені самою аутентичною, тобто достовірної, із усіх наявних закладів подібного калібру.
Меню ресторану в оригінальності може позмагатися, напевно, тільки з його інтер'єром. Чого варті лише назви страв, у звучність і ємність котрих автор цих рядків закохалася до такого ступеню, що навіть записала їх собі на пам'ять: "Люблю безобразія", тобто щука, фарширована по-містечковому, салат з осетрини "Весь Київ мені винний", голубці з раковими шійками "А шо то у вас у нутрі?" чи шашлик з різних риб "Не цирульнік, а палікмахер!".
У наш перший візит у "За двома зайцями" нам запропонували спеціальний святковий асортимент, у котрий входили млинці з пшеничного, гречаного, вівсяного і навіть кукурудзяного борошна. "Суща насолода!" - скажу я вам, тим більше що по гречаних млинцях я було зовсім знудьгувала (а знайти гречане борошно в магазинах Києва - задача ледве чи не для розвідника!).
За нашою трапезою моя дорога "закордонна маман" раз у раз постонувала від задоволення, постійно нахвалюючи шеф-кухаря обслуговуючому нас офіціанту. Чого гріха таїти: одними млинцями наш задуманий скромним обід не обійшовся. Спочатку ми на перше відвідали добротного борщика по-малоросійськи під пікантною назвою "І паруйтеся один з одним" та юшки по-царському з розтягаями, після них - легких вегетаріанських вінегретика з грибочками та салатик з бурячка, морквини і яблучка.
Запивались усі ці вкуснощі по-справжньому якісним грузинським "Цинандалі", що розливається офіціантом у до болю знайомі кришталеві келихи чеського виробництва (Напевно, саме цією деталлю хазяїни закладу й задумали відтворити так званий "зв'язок поколінь": хоч щось з давно минулого побуту далеких старих часів відвідувач "Зайцев" зможе згадати під час свого візиту як пережите на власному досвіді!)
Той мій спонтанний візит у старокиївську ресторацію "За двома зайцями" став для мене найприємнішим сюрпризом й відкриттям місяця. Якщо ви ще жодного разу не заглядали в цей заклад - дуже рекомендую! Єдине, що не раджу робити, - це заходити туди в ясний сонячний день. Адже денного світла в залах цього ресторану, крім хіба що "Барного", не побачиш. Атмосфера ресторації розташовує, скоріше, до довгих вечірніх посиділок та до щиросердечних танців після вечері під акомпанемент стародавньої музики. Взагалі дух ресторану якимось дивним чином розташовує до відкритості й до нових знайомств, особливо тоді, коли день поступово починає старіти і непомітно вмирає, танучи у винних келихах.
Не знаю, збіг це чи ні, але в "Двох зайцях" у мене завжди зав'язуються цікаві бесіди не тільки з моїми супровідниками, але й з сусідами по столику - будь то командировочні з Тамбова, бізнеси-туристи з Арабських Еміратів чи самі неординарні кияни.
Вже протягом цілого року, вечорами та під настрій, я навідуюся в "За двома зайцями" частенько - будь то з гістьми, колегами або з друзями і домочадцями. І хоча в нашому славетному місті є чимало дійсно затишних закладів, що запрошують відвідувачів у подорож по київській старовині, тільки в цьому місці мені вдається з головою зануритися в добру атмосферу улюбленого "бабусиної скрині". У цьому заслуга і щиросердечної "живої" музики, що тут грає щовечора, і ненав'язливої люб'язності офіціантів так, напевно, і чарівної аури, що панує над богемним місцем Міста, Андріївським узвозом.
Тетяна Монтик