- Скажіть, будь ласка, у Вас однакові прізвища – Ви родичі?
- Ні, це збіг, насправді ми просто люди з однаковими прізвищами…
- Пані Солохо, поясніть будь ласка, чим Ви тут займаєтесь? Які Ваші обов’язки?
- Я господиня в хаті, тобто люди, які заходять до Шинка першим ділом бачать мене та моїх подружок. Ми кожен вечір зустрічаємо гостей настояночками. Коли вже всі займуть свої місця, я також обходжу гостей, піджартовую з ними. Спілкуюся, питаю чи все подобається, можу навіть заспівати (кажуть, що я непогано співаю). А проводжаємо ми їх так само: з якоюсь з наших настояночок. Це так зване “на коня”. Це мої щоденні обов’язки. А крім того, на мої плечі лягає така відповідальна справа як організація свят. Тобто – продумати свято, зібрати про нього інформацію, організувати сценки (наприклад, на Різдво у нас був вертеп), запросити артистів і т. д. Офіційно моя посада зветься "арт-менеджер", в народі я – "незрівнянна пані Солоха".
- На Вашу думку, чи має Ваш образ щось спільне з гоголівською Солохою?
- Це збірний образ: і народні повір’я, і Гоголь. Я думаю, що Солоха пішла з народних приповідок, з легенд, переказів. Мабуть і Микола Васильович теж звідти її образ взяв. Хто така Солоха? – Це жінка, молодиця, красива, сексуально-приваблива, в гарному гуморі, здорова, гостинна, яка спілкується з людьми. А взагалі іноді підхмелені гості до мене трохи заграють, але поки що мені їх в мішки складати не доводилось… (сміється)
- Експромт, здається, чи не найважливіша річ у Вашій роботі, адже ніколи не знаєш, з чим людьми сюди прийшли, у якому настрої, відповідно, важко повністю спрогнозувати їхню поведінку.
- Так, безумовно, експромт дуже багато значить. Проте вже з перших кроків, коли люди заходять до Шинка, вони заряджаються позитивом, що має якось впливати на їхню подальшу поведінку. Кожен приходить сюди зі своїм багажем. Та по суті, що потрібно кожній людині? Розслабитися, тобто її потрібно душевно привітати, приголубити та, звісно, пригостити і нагодувати. Оскільки ресторан “Шинок” належить до мережі "Мировая карта", пригощання завжди якісне всі на 100 відсотків, смачно та з душею.
- Пане Шинкарю, можна сказати, що Ваш образ це той самий образ Солохи, проте чоловічий?
- Гадаю, що так. Ми кум і кума. Я господар в хаті, Солоха – господиня… А крім того, моє хобі – робити настоянки за рецептами, які я збирав протягом багатьох років. Це: хріновушка, вишнівка, слив’янка, клюква, лимонівка, шафранка, апельсинівка, опікач, чоловіча сила. Я місцевий український сомельє, хожу, розказую про настоянки, спілкуюся з людьми, пригощаю їх, піднімаю їм настрій.
- Чи вважаєте Ви, що подібні до Вас персонажі мають бути в кожному ресторані. Тобто люди, що будуть виконувати схожі обов’язки?
- Так, наш ресторан – це традиції української народної хати, такої собі гостинної сільської хати, господарями якої ми є. Тому присутність тут нашіх персонажів вже унеможливлює варіант, що хтось з наших гостей залишиться без уваги, а це надзвичайно важливо. Тобто крім сервісу, який є у кожному порядному ресторані, крім обслуговування, вони отримують ще і частку розваг. А це багато важить. Мабуть саме тому – без зайвої скромності скажу – нас дуже люблять і українці, і іноземці.
- Що Ви вважаєте найважливішим у цій роботі?
- Безумовно, щирість. Цим треба жити. Так, ми граємо ролі, це зрозуміло, однак ми настільки їх переживаємо, що вже самі віримо в це. Тому важливо, що це не маска, це ми. Не можна іти до людей, коли маєш камінь за пазухою. Люди це відчувають, тому треба бути щирим, робити це від душі.
Бесіду вела Софія Кущ