ІНЖИР

Інжир дуже делікатний і ніжний плід, тому не може довго зберігатися і не виносить транспортування. Свіжим інжиром ласують тільки в тих місцях, де його вирощують. Зі свіжих плодів роблять "душаб" густий сік, який потім використовують при приготуванні різних страв. З інжиру отримують дуже смачний мармелад, джем і пастилу. У всіх інших місцях він вживається тільки в сушеному вигляді.

Інжир - одна з найдавніших культурних рослин. Згідно з Біблією, Адам і Єва, вкусивши цей заборонений плід відкрили свою наготу і були вигнані з раю. У культурі інжир вирощувався спочатку в Аравії, звідки був запозичений Фінікією, Сирією та Єгиптом. У 9 ст.до н.е. був завезений в Елладу, а от в Америку потрапив тільки в кінці 16 століття. У російську мову видова назва 'фікус' прийшло в 18 столітті і вже трохи зміненим - 'фіга', звідси - фігове дерево.

Саме дерево інжир являє собою дерево або чагарник заввишки до 10 м і утворює красиву розкидисту крону. Листя трійчасті-або пальчасто-лопатеві, рідше - цілісні, на зиму опадають. Свіжий інжир буває різних кольорів - від майже білого до темно-фіолетового. Для сушіння більше підходить світлий, з золотистою шкірочкою і білою м'якоттю, близько 5 см в діаметрі. Природні місця зростання інжиру - Афганістан, Іран, Туреччина, Мала Азія, Закавказзя, Середземномор'ї.