КАЛАЧ

Білий пшеничний російський хліб. Відомі два різновиди калачів: муромський і московський, з яких до наших днів зберігся останній.
Калачі з'явилися в XIV ст. як запозичення татарського прісного білого хліба - коржів, які зазнали російської обробки: в пшеничне тісто додавалася житня закваска. Звідси унікальність калачного тіста і спосіб його приготування. Чисто російськими є форма і назви окремих частин калача. Головна частина - живіт з губою, потім-ручка чи правильніше - дужка (за старих часів називалася ще-перевесла). Кожна частина відрізняється своїм смаком, тому що при різних формі та обсязі вони витримуються в печі однаковий час і тому по-різному пропікаються і "підсмажується". Одна з відмінностей калачного тіста - його здатність не черствіти тривалий час. У XIX ст. калачі заморожували в Москві і везли в Париж, де вони відтавали в гарячих рушниках і подавали як свіжоспечені, навіть після місяця-двох. Виникнення калача в Муромі (спочатку) пояснюється контактами місцевих пекарів з татарськими, а закріплення виробництва калачів в цьому місті - торговим значенням його в середні століття. Однак економічний і політичний занепад Володимирсько-Суздальської Русі позначився і на тому, що калач як один із символів економічного благополуччя перемістився до Москви. "У Москві калачі, як вогонь, гарячі", - говорить прислів'я. Тут калач знайшов численного споживача, звідси стало можливим вивозити його не тільки в інші міста, а й за кордон. До цих пір калач залишається їстівним сувеніром столиці. Це пояснюється не тільки традицією, але головне - збереженням у недоторканності технології виробництва